Сьогодні ми відзначаємо світле й водночас величне свято – День захисника України, свято Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва.
Це день, коли поєднується глибока віра, історична пам’ять і сучасна боротьба за незалежність нашої держави. А ще сьогоднішній день, сповнений болю і гордості, назавжди закарбується в історії нашої школи. Було відкрито меморіальну дошку. Це – серце нашої школи, в якому навіки закарбовані імена її синів.
На цій дошці – імена тих, хто колись, як і, наші учні, бігав цими коридорами, сидів за цими партами, мріяв про майбутнє, сміявся на перервах. Вони були звичайними хлопцями – чиїмись однокласниками, сусідами, друзями. Але коли на нашу землю прийшла війна, вони зробили надзвичайний вибір. Вони не вагалися стати на захист своєї родини, своєї країни, і, зрештою, кожного з нас.
Вони пішли, знаючи ціну свого вибору. Вони віддали найдорожче, що мали – своє життя, заради того, щоб ми сьогодні могли стояти тут, щоб звучав дитячий сміх, щоб під нашим небом світило сонце.
Для нас, вчителів, вони назавжди залишаться нашими учнями – тими, кого ми вчили не лише математики чи історії, а й людяності, честі, любові до України. Ми завжди пишалися їхніми успіхами, і сьогодні наша гордість – безмежна, хоча й пронизана нестерпним сумом.
Ця дошка – це наш вічний урок мужності. Кожного разу, проходячи повз неї, наші учні повинні згадувати, якою ціною виборюється свобода і незалежність. Вони мають знати, що Герої – це не міфічні персонажі, а реальні люди, які вийшли з наших класів.
Особливо хочу звернутися до вас, дорогі матері, батьки, дружини, діти, рідні наших воїнів. Немає слів, які могли б повністю втамувати ваш біль. Ваші сини, чоловіки, батьки – це наші Герої. Вони – частина нашої шкільної родини, і ми ніколи не забудемо їхню жертву. Знайте: доки ми живі, житиме і пам’ять про них. Їхній подвиг – це той фундамент, на якому ми відбудуємо нашу квітучу Україну.
Вічна і світла пам’ять Героям, які віддали своє життя за Україну! Слава Україні!